Розповідь про виникнення мікрорайону слід почати з невеликого відступу й насамперед згадати про події кінця XVIII століття, які стали передумовою його появи.
В результаті російсько-османської війни 1768—1774 років на території Київського намісництва розпочалась епідемія чуми, а також спалахи інших інфекційних хвороб. Трагічні події зумовили значні зміни в галузі медицини. Впродовж 1780–1790-х років відбувся поступовий перехід від народної медицини до більш організованої системи охорони здоров'я, з подальшим розвитком медичних закладів та впровадженням сучасних методів лікування.
Тож коли в 1786 році київський воєвода Юзеф Стемпковський подав прохання про призначення офіційного лікаря для Київського намісництва, до Житомира прибув молодий лікар. Ним був доктор медицини та філософії, карантинний лікар та аптекар Францишек-Кароль із Гінесів Гейнч (пол. Franciszek Karol Heincz). Народився 1756 року в родині підполковника військ коронних Яна-Кароля та Терези Гейнчів (пол. Teresa z Johnów Heincz) у с. Лянцкорона (пол. Lanckorona, Małopolskie, Polska). Закінчив Краківський університет, а 1783 року в Варшаві Франц-Кароль отримав від польського короля Станіслава Августа привілей на дійсного надвірного королівського медичного радника.
В місті Житомирі проживав на вулиці Українській (сучасна вул. Велика Бердичівська). Та в 1787 році магістрат виділив Гейнчу землі неподалік вулиці Гончарської, яка вела до слободи Гончарів на північно-східній околиці Житомира. Згодом цей маєток отримав назву Гіннесівка (інші варіанти написання Генисовка, Гейнисівка, Гінчовка, Гейнчівка). Хутір швидко зростав: за даними на 1802 рік, тут уже налічувалося 20 селян-чоловіків і 28 жінок. За Ревізією чоловіків 1811 року на хуторі Генісовці значилось 22 селянина.
У 1787 році Франц Гейнч (інколи зустрічається варіант написання призвіща Гінч) заснував в Житомирі першу чоловічу масонську ложу під назвою «Розвіяний морок», а також жіночу — «Схід житомирський». Цей закритий рух мав на меті об'єднати людей зі спільними ідеями щодо братерства, саморозвитку та гуманізму. Масонські ложі часто мали вплив на політичне, культурне й інтелектуальне життя. Та за спогадами Яна Охоцького, записаними Юзефом Крашевським, Гейнч не мав того особливого впливу серед місцевих дворян, оскільки на той час посада лікаря вважалась нижчою в становищі. На заваді ставало й те, що був малознайомим багатьом. Попри це старанно підбирав членів ложі з відмінною репутацією.
Франц-Кароль одружився з Кларою Антонівною Загурською (пол. Klara z Zagurskich Heincz), яка була родом із селища Великі Горошки. В квітні 1795 року в подружжя народилась донька Емілія-Францишка (пол. Emilia Franciszka z Heinczow), а 30 січня 1800 року — син Кароль-Август (пол. Karol August Heincz).
Кар'єра стрімко йшла в гору. В 1802 році Гейнч наказом Петербурзської державної медичної колегії отримав чин колезького радника. Того ж року був внесений до шостої частини родовідної книги Волинської губернії під гербом Дзялоша (пол. h. Działosza). У 1811 році пішов у відставку, завершивши державну службу.
Також Гейнч володів першою в місті аптекою, розташованою на розі вулиць Бердичівської та Чуднівської, яку придбав у Яна-Даніеля Вадзла.
Помер Францишек між 1821 та 1826 роками. Дружина Клара пережила свого супутника на кілька років, померла влітку 1828 року.
Єдиний син та спадкоємець Кароль-Август Гейнч одружився з Вільгельміною Кірмісон (пол. Wilhelmina Kirmisson), донькою житомирського аптекаря й почесного громадянина міста Готфріда Міріхігора Кірмісона. У шлюбі народилось багато дітей, зокрема сини Людвік (помер дитиною), Юліан-Франц, Олександр-Северин, Францишек-Ігнацій, а також доньки: Вільгельміна, Констанція-Сабіна (померла немовлям), Леонтина-Юзефа Станіслава, Кароліна (померла дитиною). Від другого шлюбу Кароля Гейнча народився син Антоній (1859).
Як і батько, Кароль-Август продовжив аптечну справу в Житомирі й також був у масонській ложі. Та справою його життя стала драматургія. Письменник добре володів польською, французсько, українською мовами, а от російської — не знав. Написана ним віршована історична комедіо-опера «Поворот запорожців з Трапезунду» (пол. «Powrót Zaporożców z Trebizondy»), видана 1842 року в Києві, є одним із перших драматичних творів, що звертається до так званої «запорозької» тематики.
У Львові 25 грудня 1864 року постановка комедіо-опери «Поворот запорожців з Трапезунду» в Українському театрі хор козаків заспівав «Ще не вмерло Запорожжя» — дещо перероблений на початку вірш Павла Чубинського, з музичним супроводом композитора Михайла Вербицького.
Але повернемось до Житомира. В другій чверті XIX століття маєток Гіннесівка-Гейнчівка був розділений на дві частини. Землі, якими володів Кароль-Август Гейнч стали називатись Гейнчівка Перша, а землі його сестри Емілії-Францишки — Гейнчівка Друга.
Емілія-Францишка з Гейнчів по першому шлюбу Залеська, а по другому Рикальська, за даними ревізій Житомирського повіту 1850 року володіла слободою Генисівкою. Від союзу Емілії-Францишки з титулярним радником Юзефом Мартиновичем Залеським (пол. Józef Zaleski) народився син Михаїл-Леон-Станіслав, прийнятий 1834 року до дворян Волинської губернії. Будучи поручиком у відставці, Юзеф Залеський впродовж 1812—1821 років служив засідателем другого відділу губернського суду в Житомирі, не мав належної освіти та не вирізнявся талантами. Тому Франц Гейнч довго не погоджувався на цей союз. Але Залеський заробив статок, як зазначав в спогадах Ян Охоцький, користуючись добротою орендодавця пана Адама Валевського з Полоннського маєтку. Після одруження на Францишці, Юзеф Залеський був прийнятий до масонської ложі. Коли ж помер Гейнч, Залеський став венерабалем ложі й почав приймати нових членів без розбору, зважаючи лише на їх значні статки та впливовість у суспільстві. Тоді ж почались інтриги та вагомий вплив масонів на політичне життя Житомира та й губернії вцілому.
Після смерті чоловіка, новим обранцем Францишки з Гейнчів став житомирський повітовий підсудок і колезький секретар Антоній Антонович Рикальський (пол. Antoni Rykalski). У 1836 році він перейшов на службу суддєю в Радомишльський суд та придбав маєток Старосільці в Радомишльському повіті Київської губернії, де в подальшому й оселилась родина. А його рідний брат Григорій Рикальський мешкав на околиці Житомира на хуторі Смоківка, мабуть саме тому й став законним управителем маєтку Генисівка за тривалої відсутності власниці.
В 1844 році син Францишки Рикальської Михаїл Залеський та донька Антонія Рикальського від першого шлюбу Станіслава одружились. Коли ж в жовтні 1867 року померла Францишка з Гейнчів Рикальська, Гейнчівку Другу успадкував Михаїл Антонович Залеський (пол. Michał Zaleski), а Старосільці перейшли до Станіслави з Рикальських Залеської. В адресній книзі Житомира за 1880 рік домовласником хутора Гінча вказаний Михаїл Залеський, хоча родина проживала в Старосільцях. Обранцем доньки Залеських Михайліни став Зеліслав-Степан-Елігіуш Биліна — значно старший від неї власник кількох сіл у Радомишльському повіті. У пари народились сини Іван, Вацлав та Олександр.
В офіційній біографії Кароля-Августа Гейнча зазначено, що помер він після 1860 року. На жаль, в фондах Державного архіву Житомирської області збереглись не всі метричні відомості Житомирського костелу того періоду.
Щодо спадкоємців Кароля-Августа Гейнча, то Олександр-Северин Карлович Гейнч не був одруженим і помер восени 1860 року від туберкульозу в місцевій лікарні.
Францишек-Ігнацій Карлович в 1855 році подав судовий позов проти батька через спір про нерухоме майно та грошові претензії. За кілька місяців Кароль Гейнч продав будинок в Житомирі на розі Бердичівської та Чуднівської вулиць купцю першої гільдії Кипріяну Авраамовичу Ляшкову.
Восени 1866 року колезький реєстратор Францишек-Ігнацій Гейнч одружився з місцевою дворянкою Анастасією Гаврилівною Скляревською (пол. Anastazja z Sklarewskich). В родині були сини Миколай-Францишек (1867—1867 рр.), Кіндрат (1869 р.), Мар’ян (1871р.), Станіслав, Цезарій (1877 р.), Тадеуш (1879 р.). Володів аптекою в домі Муравйова на розі Бердичівської та Театральної вулиць. Помер Францишек Гейнч 1880 року.
Зрештою передмістя Хінчанка Перша наприкінці XIX століття через поступове розростання міста стало його органічним продовженням. Слобода Генисовка станом на 1906 рік налічувала 43 двори, де мешкало 144 жителя.
На початку 1920-х Хінчанка Перша та Хінчанка Друга увійшли до складу новоствореної Крошнє-Української селищної ради Черняхівського району, а після Другої світової війни — до Глибочицької сільради Житомирського району. Згодом на Другій Хінчанці утворено колгосп ім. 13-річчя Жовтня.
Хінчанка Перша офіційно приєднана до міської смуги 1959 року.
В 1950-х роках почалась активна реалізація плану з будівництва Східної промислової зони на вільних полях за Житомиром. Так, 1958 року приступили до зведення льонокомбінату. В цей час на південь від Хінчанки Другої виникли бараки невеликого поселення під назвою 7-го Будтресту, де оселились працівники «Будівельно-монтажного управління БМУ-74» від «Будівельно-монтажного тресту № 7 Київського раднаргоспу». Зведення промислового гіганту визвало приплив робітників до Житомира, а отже виникла потреба в збільшенні обсягу житолового будівництва.
Першу продукцію комбінат випустив 1961 року, тоді ж почав діяти трамвайний маршрут «площа Перемоги-Льонокомбінат» під номером 5. У 1965 році відкрито «Житомирське міське професійно-технічне училище № 9» для кваліфікованої підготовки робітників льонокомбінату.
Поруч з льонокомбінатом в 1970 році розпочато будівництво «Житомирського заводу хімічного волокна», на якому виробляли капронове волокно для побутових та технічних цілей.
У 1972 році на Хінчанці Другій засновано завод з виробництва станків-автоматів, директором якого став В. Сенченко. Перші вироби було випущено вже 1975 року.
Хінчанка Друга офіційно була приєднана до міської смуги 1 серпня 1971 року. Історія Хінчанки — це не просто родинна хроніка, а історія про те, як приміський хутір, що належав шляхетському роду, перетворився на індустріальне серце Житомира. Сьогодні про минулі часи нагадують хіба що топоніми — мікрорайон Хінчанка на місці Хінчанки Другої та провулок Кароля Гейнча на місці Хінчанки Першої.
©Анастасія Новожилова, 2025 р.
Використані джерела:
• A. Boniecki, Herbarz Polski, t. 7 oprac. M.J. Minakowski
• Перелік масонських лож, що діяли на території України у другій половині XVIII – на початку XX ст. Масонство в Україні. (згідно твору Крижановської О.О.)
• Люстрація димів Київського воєводства 1790 року. опрацбвав Конрад Жеменецький. – Біла церква: Вид.Пшонківський О.В., 2020. – 556 с.
• Мокрицький Г.П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. - Кн. 1. - Житомир: Вид-во "Волинь", 2007. - 640 с.
• Список дворян Волынской губернии. - Житомир : Волын. губ. тип., 1906. - XXI, 475 с.
• Єршов В. Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуаристичності: Монографія / В.О. Єршов. - Житомир: Полісся, 2008. - 624 с.
• Охотский, Я. Д. Рассказы о польской старине [Текст] : записки 18 века. Т. 2 / Я. Д. Охотский ; съ рукописей, после него оставшихся, перепис. и изд. І. Крашевскимъ . - Санкт-Петербург : Тип. П. П. Меркульева, 1874. - 319 с.
• Адресная книжка Житомира с приложением табели города, домов и его предместий, служащей объяснением городского плана, изданного Западнорусским книжным магазином. Житомир, 1880. 81 с.
• Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. – Житомир: Волынская губернская типография. – 1906. – 222 с.
• ЦДІАК фонд 1044 опис 1 справа 1: Посімейні списки прихожан уніатських церков Житомирського деканату
• ДАЖО фонд 118 опис 14
• ДАЖО фонд 178 опис 3
• Махорін Г. Історія транспорту в Житомирі [Текст] / Геннадій Махорін. - Житомир : Євенок О. О. [вид.], 2015. - 49, [1], 20 с
• Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомир: Підручна книга з краєзнавства. — Житомир, 2006.
