Протягом XVI століття села, що належали до Житомирського замку, були роздані боярам за вірну службу при королівському дворі. Тому й не дивно, що поступово почали утворюватись нові осідлості.
Так, станом на 1607 рік до складу Житомирського староства Київського воєводства входили: села Гажин (Газинка), Барашівка, Станишівка, Псище, а також дві слободи — Вацків та Вереси.
Щодо походження топоніму Барашівка, то існує декілька варіантів. За однією з версій назва бере початок від тюркського «бараш» — майстер з виготовлення шатрів для походів, або ж князівський слуга-шатерник, що ставив намети. А ще так називали саме шатро баскаків (монгольських збирачів податків). За іншою — назву пов'язують з поняттям «бариш», оскільки місцеві селяни купували волів та перепродували їх з баришами (прибутками).
Наступна згадка про село в період Селянського руху. В Актах 1609 року зазначалось про втечу підданих пана Андрія Межвинського в село Барашівка (пол. Baraszówka), що на той час було в підпорядкуванні старости житомирського Олександра Янушовича Заславського.
За даними Люстрації староства 1616 року, в Барашівці налічувалось 12 осілих селян. За користування землею вони сплачували повинність двічі на тиждень влітку та раз на тиждень — взимку.
У 1765 році в селі значилось 25 дворів, корчма, що здавалась в аренду, а також давня рудня з млином над рікою Лісна. За старости Яна-Каєтана Ілінського, 1775 року в Барашівці було вже 29 дворів, два з яких при корчмі. На 1787 рік в селі згідно Перепису євреїв Київського воєводства проживало троє іудеїв, ще двоє — при рудні.
З приєднанням земель Правобережної України до складу Російської імперії Барашівка Троянівської волості Житомирського повіту увійшла до новоствореної Волинської губернії. Станом на 1795 рік в селі значилось 24 двори, де проживало 170 чоловік.
Села Житомирського староства перейшли до розряду казенних сіл. Місцеві селяни на загальних зборах обирали сільського старосту строком на три роки, а також збирача податку й доглядача запасного магазину.
У XIX столітті Барашівка поділялась на урочища: Нива, Рибочки, Стависько та Селисько.
Хати зазвичай були типового плану, мали сіни, стебку (тепле приміщення для приготування корму худобі чи зберігання продуктів) та ванькир (бічна кімнатка, відгороджена від основної невисокою стіною). Криниці селяни копали зрідка, зазвичай воду набирали з річки. Через малоземелля та близькість до лісу майже все місцеве населення в Барашівці займалось у вільний час бондарством. Також виготовляли луб'яні коробки. В лісі й випасали худобу. Зібрані лісові ягоди, гриби, весняні квіти, а також заготовлені дрова селяни возили до Житомира і продавали на ярмарках.
Православний кам'яний храм святих апостолів Петра та Павла, збудований 1849 року державним коштом, в урочищі Селисько поблизу старого кладовища. Місце обрано не випадково, адже за переказами тут колись була церква, яка «увійшла під землю». У 1853 році освячена нова церква. Окрім причтових будівель до церковної власності належав будинок на хуторі Бая. До приходу відносились сусідні села Альбинівка, Березівка, а також хутори Давидівка, Плоска, Довжик.
У 1866 році уряд Російської імперії виселив казенних селян з Бондарівки, Богданівки та Тригір'я, які були змушені оселитись в Барашівці.
Школу грамотності при церкві було відкрито в 1874 році.
Починаючи з 1879 місцевим священником був Микола Михайлович Собботович, а псаломщиком — Михайло Мартинович Собботович.
У 1880-х роках в селі значилось 138 дворів, у 1899 їх кількість зменшилась до 81 двора, 545 жителів. А вже в 1906 році в селі Барашівка Левківської волості нараховувалось 128 дворів, де проживало 768 чоловік. А на хуторі Бая значився лиш 1 двір та 6 жителів.
З часом будівля місцевого храму занепала, тому в 1912 році проводилися ремонтні роботи. В 1913 році священником був Протасій Григорович Жижкевич, псаломщиком Григорій Йосипович Герасимов, позаштатними служителями все ще залишались Микола та Михайло Собботовичі. При церковно-парафіяльній школі значився учитель Микита Авдійович Тромко.
Після Лютневої революції, в період війни 1917—1920 років за контроль над українськими землями, в січні 1920 року в Барашівці стояли польські війська. Це був полк уланів під командуванням Генріка Бжезовського (пол. Henryk Brzezowski). Після підриву залізничних колій на південь та північ від Житомира, полк відступив, враховуючи велику кількість поляків у місті та можливі репресії більшовиків серед мирного населення. З початком Радянсько-польської війни в квітні 1920 року, війська польської армії зайняли Житомир. Повернулись і війська Української народної республіки. Остаточно Житомир та його околиці перейшли до радянських військ в червні 1920 року.
Впродовж 1921—1922 років діяв Барашівський волосний комітет незаможних селян (КНС), що являв собою тимчасовий надзвичайний орган, який займався розподілом земель та майна, конфіскованих у заможних селян чи панів. Оскільки селяни Барашівки не мали до Революції над собою пана, то була конфіскована лише церковна земля та два невеликі будинки місцевого священника, в яких згодом розмістилась школа на чотири групи.
На час приєднання УСРР до СРСР, станом на 1923 рік у селі Барашівка новоутвореного Левківського району, числилось 188 дворів та 959 жителів. Того ж року було організовано Барашівську сільську раду в приміщенні колишньої церковно-парафіяльної школи. При ній також відкрили хату-читальню. А на місці старого хлібного магазину в 1925 році відкрито торговельний кооператив, до якого увійшло 80 селян.
На початку 1920-х років археолог Волинського краєзнавчого музею Сергій Свиридович Гамченко дослідив ґрунтовий могильник в урочищі Селисько, що на східній околиці села Барашівка. У могильнику на глибині 0,65 м знаходились окремі урни з перепаленими кістками. Виявилось, що це поховання відноситься до празько-корчацької культури (VI—VII ст.). До пам'яток цього періоду також належать поховання в урочищі Чорна долина, що поблизу села Слобода-Селець, а також на території села Шумська та хутора Вили (у наш час це територія військового полігону).
У 1924—1925 роках у Барашівці проводив дослідження студентський гурток III курсу Вищих Житомирських педагогічних курсів під керівництвом етнографа Волинського музею Житомира — Василя Григоровича Кравченка. Головним чином, студенти вивчали планування села, тип житла, а також господарські заняття місцевих жителів, зокрема — деревообробне виробництво, виготовлення коробок з лубка, бондарство. Окрім того, було зібрано матеріали про народні вірування. Дослідження було опубліковане в 14-му випуску рукописного журналу «Краєзнавство. Етнографія». З 1995 року цей випуск поповнив фонди Житомирського обласного краєзнавчого музею.
У 1928 році село досліджували учні 5-ї та 6-ї групи Житомирської трудової школи № 7 під керівництвом педагога Всеволода Григоровича Скорохода. Вони занотовували зібраний усний матеріал, що досить детально описує планування та інтер'єр місцевих хат, побут селян, господарство, кустарні промисли, торгівлю, адміністративний устрій. Також зазначалось і про наявність в Барашівці музик: скрипаля Дементія Рибачка та кларнетиста Миколу Рибачка. За медичною допомогою селяни звертались до міста, проте здебільшого йшли по допомогу до місцевих бабок чи знахаря Олександра Блажкевича. Загалом в процесі роботи учнів вийшла книжка з замальовками на 150 сторінок.
Того ж 1928 року створено Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) імені «1-го Травня» та машинно-тракторне товариство. Та вже в 1930 році в Барашівці було організовано колгосп «13-річчя Жовтня». Також діяла Бондарна кустарно-промислова артіль.
Голодомор 1932—1933 років не пройшов повз Барашівку. Багато місцевих жителів загинули від голоду. Загалом за даними Книг реєстрації актів цивільного стану встановлено про смерть 145 чоловік, згодом дослідниками виявлено ще 50 випадків.
У липні 1932 року секретар сільради Микола Михайлович Соботович (1886 р.н.) був звинувачений у контр-революційній діяльності та висланий до концтаборів на Північ. Разом з ним заарештований місцевий одноосібник (селянин, що не був членом артілі).
Навесні 1933 року студенти Житомирського інституту соціального виховання допомагали селянам в Барашівці під час посівної кампанії.
Серед місцевих жителів впродовж 1937—1938 років за звинуваченням у контр-революційній діяльності було заарештовано та репресовано 1-го одноосбіника та 8-ро колгоспників села: бондар, столяр, коваль, два теслярі, бригадир Новозаводського лісництва та двоє робітників. Серед них троє поляків.
В період Другої світової війни село Барашівка було на окупованій німецькими військами території. Під час Київської оборонної операції, після того, як радянські війська в ніч на 13 листопада 1943 року зайняли місто Житомир, 7 гвардійська кавалерійська дивізія 1-го гвардійського кавалерійського корпусу отримала наказ рухатись далі на рубіж хутора Янушевичі, Барашівки та Альбинівки. На ранок 27 гв. КП, 1/180 гв. АМП, 3/43 сд. ПВО зайняли оборону та зустріли супротив німецьких військ зі сторони Барашівки та Янушевичів.
16 листопада полк піхоти супротивника прорвав оборону стрілецьких частин в районі села Плоска і хутора Янушевичі та заволодів Барашівкою. Після контрнаступу на Житомир, в ніч на 19 листопада 60 армія віддає наказ залишити місто. На ранок радянським частинам вдалось прорвати оточення.
Друге та остаточне звільнення від німецьких окупантів відбулось 31 грудня 1943 року в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. Того дня поблизу хутора Янушевичі зайняла позиції артилерія стрілецьких дивізій 276 та 127, що були в підпорядкуванні 1-ої гвардійської армії. Надвечір радянські війська силами 1 гв. А та 18 А на правому фланзі заволоділи Житомиром і Барашівкою. На ранок наступного дня 127 стрілецька дивізія зайняла південно-східну та південно-західні околиці села, 316 стрілецька дивізія зайняла позиції між заходною частиною Барашівки та східною частиною Давидівки, а 304 — Барашівку, щоб далі виступити на Перлявку, Бондарці, Буки.
У центрі села, неподалік від школи, на братський могилі радянських солдат у 1962 році встановлено бетонну скульптуру воїна, яку в 1980 замінять на обеліск з рожевого граніту, а 1994 року — на композицію, до якої увійшла стела з зображенням жінки-матері та обеліск з чашею вічного вогню. В період з липня 1941 по січень 1944 року тут було поховано 56 чоловік, з яких 43 залишились невідомими. Друга братська могила, в якій поховано 38 чоловік, знаходиться неподалік від магазину. У 1958 році тут встановлено бетонний постамент скорботного воїна, який тримає в одній руці каску, а в іншій — вінок.
У повоєнний період дещо зазнав змін адміністративний поділ. Так, в травні 1958 року Барашівка змінила селищну раду на Іванівську. А в січні 1865 року Барашівку приєднано до складу Житомирського району.
У 2001 році на місцевому кладовищі було поховано письменника Анатолія Федоровича Журавського, уроженця Барашівки. Окрім нього, відомими вихідцями із села були: діяч польського національно-визвольного руху Теофіл Домбровський та кандидат географічних наук і краєзнавець Іван Михайлович Рибачок.
Так, станом на 1607 рік до складу Житомирського староства Київського воєводства входили: села Гажин (Газинка), Барашівка, Станишівка, Псище, а також дві слободи — Вацків та Вереси.
Щодо походження топоніму Барашівка, то існує декілька варіантів. За однією з версій назва бере початок від тюркського «бараш» — майстер з виготовлення шатрів для походів, або ж князівський слуга-шатерник, що ставив намети. А ще так називали саме шатро баскаків (монгольських збирачів податків). За іншою — назву пов'язують з поняттям «бариш», оскільки місцеві селяни купували волів та перепродували їх з баришами (прибутками).
Наступна згадка про село в період Селянського руху. В Актах 1609 року зазначалось про втечу підданих пана Андрія Межвинського в село Барашівка (пол. Baraszówka), що на той час було в підпорядкуванні старости житомирського Олександра Янушовича Заславського.
За даними Люстрації староства 1616 року, в Барашівці налічувалось 12 осілих селян. За користування землею вони сплачували повинність двічі на тиждень влітку та раз на тиждень — взимку.
У 1765 році в селі значилось 25 дворів, корчма, що здавалась в аренду, а також давня рудня з млином над рікою Лісна. За старости Яна-Каєтана Ілінського, 1775 року в Барашівці було вже 29 дворів, два з яких при корчмі. На 1787 рік в селі згідно Перепису євреїв Київського воєводства проживало троє іудеїв, ще двоє — при рудні.
З приєднанням земель Правобережної України до складу Російської імперії Барашівка Троянівської волості Житомирського повіту увійшла до новоствореної Волинської губернії. Станом на 1795 рік в селі значилось 24 двори, де проживало 170 чоловік.
Села Житомирського староства перейшли до розряду казенних сіл. Місцеві селяни на загальних зборах обирали сільського старосту строком на три роки, а також збирача податку й доглядача запасного магазину.
У XIX столітті Барашівка поділялась на урочища: Нива, Рибочки, Стависько та Селисько.
Хати зазвичай були типового плану, мали сіни, стебку (тепле приміщення для приготування корму худобі чи зберігання продуктів) та ванькир (бічна кімнатка, відгороджена від основної невисокою стіною). Криниці селяни копали зрідка, зазвичай воду набирали з річки. Через малоземелля та близькість до лісу майже все місцеве населення в Барашівці займалось у вільний час бондарством. Також виготовляли луб'яні коробки. В лісі й випасали худобу. Зібрані лісові ягоди, гриби, весняні квіти, а також заготовлені дрова селяни возили до Житомира і продавали на ярмарках.
Православний кам'яний храм святих апостолів Петра та Павла, збудований 1849 року державним коштом, в урочищі Селисько поблизу старого кладовища. Місце обрано не випадково, адже за переказами тут колись була церква, яка «увійшла під землю». У 1853 році освячена нова церква. Окрім причтових будівель до церковної власності належав будинок на хуторі Бая. До приходу відносились сусідні села Альбинівка, Березівка, а також хутори Давидівка, Плоска, Довжик.
У 1866 році уряд Російської імперії виселив казенних селян з Бондарівки, Богданівки та Тригір'я, які були змушені оселитись в Барашівці.
Школу грамотності при церкві було відкрито в 1874 році.
Починаючи з 1879 місцевим священником був Микола Михайлович Собботович, а псаломщиком — Михайло Мартинович Собботович.
У 1880-х роках в селі значилось 138 дворів, у 1899 їх кількість зменшилась до 81 двора, 545 жителів. А вже в 1906 році в селі Барашівка Левківської волості нараховувалось 128 дворів, де проживало 768 чоловік. А на хуторі Бая значився лиш 1 двір та 6 жителів.
З часом будівля місцевого храму занепала, тому в 1912 році проводилися ремонтні роботи. В 1913 році священником був Протасій Григорович Жижкевич, псаломщиком Григорій Йосипович Герасимов, позаштатними служителями все ще залишались Микола та Михайло Собботовичі. При церковно-парафіяльній школі значився учитель Микита Авдійович Тромко.
Після Лютневої революції, в період війни 1917—1920 років за контроль над українськими землями, в січні 1920 року в Барашівці стояли польські війська. Це був полк уланів під командуванням Генріка Бжезовського (пол. Henryk Brzezowski). Після підриву залізничних колій на південь та північ від Житомира, полк відступив, враховуючи велику кількість поляків у місті та можливі репресії більшовиків серед мирного населення. З початком Радянсько-польської війни в квітні 1920 року, війська польської армії зайняли Житомир. Повернулись і війська Української народної республіки. Остаточно Житомир та його околиці перейшли до радянських військ в червні 1920 року.
Впродовж 1921—1922 років діяв Барашівський волосний комітет незаможних селян (КНС), що являв собою тимчасовий надзвичайний орган, який займався розподілом земель та майна, конфіскованих у заможних селян чи панів. Оскільки селяни Барашівки не мали до Революції над собою пана, то була конфіскована лише церковна земля та два невеликі будинки місцевого священника, в яких згодом розмістилась школа на чотири групи.
На час приєднання УСРР до СРСР, станом на 1923 рік у селі Барашівка новоутвореного Левківського району, числилось 188 дворів та 959 жителів. Того ж року було організовано Барашівську сільську раду в приміщенні колишньої церковно-парафіяльної школи. При ній також відкрили хату-читальню. А на місці старого хлібного магазину в 1925 році відкрито торговельний кооператив, до якого увійшло 80 селян.
На початку 1920-х років археолог Волинського краєзнавчого музею Сергій Свиридович Гамченко дослідив ґрунтовий могильник в урочищі Селисько, що на східній околиці села Барашівка. У могильнику на глибині 0,65 м знаходились окремі урни з перепаленими кістками. Виявилось, що це поховання відноситься до празько-корчацької культури (VI—VII ст.). До пам'яток цього періоду також належать поховання в урочищі Чорна долина, що поблизу села Слобода-Селець, а також на території села Шумська та хутора Вили (у наш час це територія військового полігону).
 |
| Професор В.Г. Кравченко |
У 1928 році село досліджували учні 5-ї та 6-ї групи Житомирської трудової школи № 7 під керівництвом педагога Всеволода Григоровича Скорохода. Вони занотовували зібраний усний матеріал, що досить детально описує планування та інтер'єр місцевих хат, побут селян, господарство, кустарні промисли, торгівлю, адміністративний устрій. Також зазначалось і про наявність в Барашівці музик: скрипаля Дементія Рибачка та кларнетиста Миколу Рибачка. За медичною допомогою селяни звертались до міста, проте здебільшого йшли по допомогу до місцевих бабок чи знахаря Олександра Блажкевича. Загалом в процесі роботи учнів вийшла книжка з замальовками на 150 сторінок.
Того ж 1928 року створено Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) імені «1-го Травня» та машинно-тракторне товариство. Та вже в 1930 році в Барашівці було організовано колгосп «13-річчя Жовтня». Також діяла Бондарна кустарно-промислова артіль.
Голодомор 1932—1933 років не пройшов повз Барашівку. Багато місцевих жителів загинули від голоду. Загалом за даними Книг реєстрації актів цивільного стану встановлено про смерть 145 чоловік, згодом дослідниками виявлено ще 50 випадків.
У липні 1932 року секретар сільради Микола Михайлович Соботович (1886 р.н.) був звинувачений у контр-революційній діяльності та висланий до концтаборів на Північ. Разом з ним заарештований місцевий одноосібник (селянин, що не був членом артілі).
Навесні 1933 року студенти Житомирського інституту соціального виховання допомагали селянам в Барашівці під час посівної кампанії.
Серед місцевих жителів впродовж 1937—1938 років за звинуваченням у контр-революційній діяльності було заарештовано та репресовано 1-го одноосбіника та 8-ро колгоспників села: бондар, столяр, коваль, два теслярі, бригадир Новозаводського лісництва та двоє робітників. Серед них троє поляків.
В період Другої світової війни село Барашівка було на окупованій німецькими військами території. Під час Київської оборонної операції, після того, як радянські війська в ніч на 13 листопада 1943 року зайняли місто Житомир, 7 гвардійська кавалерійська дивізія 1-го гвардійського кавалерійського корпусу отримала наказ рухатись далі на рубіж хутора Янушевичі, Барашівки та Альбинівки. На ранок 27 гв. КП, 1/180 гв. АМП, 3/43 сд. ПВО зайняли оборону та зустріли супротив німецьких військ зі сторони Барашівки та Янушевичів.
16 листопада полк піхоти супротивника прорвав оборону стрілецьких частин в районі села Плоска і хутора Янушевичі та заволодів Барашівкою. Після контрнаступу на Житомир, в ніч на 19 листопада 60 армія віддає наказ залишити місто. На ранок радянським частинам вдалось прорвати оточення.
Друге та остаточне звільнення від німецьких окупантів відбулось 31 грудня 1943 року в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. Того дня поблизу хутора Янушевичі зайняла позиції артилерія стрілецьких дивізій 276 та 127, що були в підпорядкуванні 1-ої гвардійської армії. Надвечір радянські війська силами 1 гв. А та 18 А на правому фланзі заволоділи Житомиром і Барашівкою. На ранок наступного дня 127 стрілецька дивізія зайняла південно-східну та південно-західні околиці села, 316 стрілецька дивізія зайняла позиції між заходною частиною Барашівки та східною частиною Давидівки, а 304 — Барашівку, щоб далі виступити на Перлявку, Бондарці, Буки.
У центрі села, неподалік від школи, на братський могилі радянських солдат у 1962 році встановлено бетонну скульптуру воїна, яку в 1980 замінять на обеліск з рожевого граніту, а 1994 року — на композицію, до якої увійшла стела з зображенням жінки-матері та обеліск з чашею вічного вогню. В період з липня 1941 по січень 1944 року тут було поховано 56 чоловік, з яких 43 залишились невідомими. Друга братська могила, в якій поховано 38 чоловік, знаходиться неподалік від магазину. У 1958 році тут встановлено бетонний постамент скорботного воїна, який тримає в одній руці каску, а в іншій — вінок.
У повоєнний період дещо зазнав змін адміністративний поділ. Так, в травні 1958 року Барашівка змінила селищну раду на Іванівську. А в січні 1865 року Барашівку приєднано до складу Житомирського району.
У 2001 році на місцевому кладовищі було поховано письменника Анатолія Федоровича Журавського, уроженця Барашівки. Окрім нього, відомими вихідцями із села були: діяч польського національно-визвольного руху Теофіл Домбровський та кандидат географічних наук і краєзнавець Іван Михайлович Рибачок.
У 2015 році на одній з братських могил Барашівки відбулось урочисте перепоховання останок двох солдат екіпажу бомбардувальника ДБ-3Ф 229, віднайдених неподалік села Бондарці в 2013 році.
©Анастасія Новожилова, 2019 р.
Використані джерела:
1. Zródła dziejowe. – T.XX. Polska XVI wieku pód wzgęldem geograficzno-statystycznym. – T. IX. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów – Bracław). Dział I-szy./ Opisane przez Al.Jabłonowskiego. – Warszawa: skład glówny w księgarni Gebethnera i Wolffa, 1894
2. Олександр Тарабукін "Житомир у давнину" (історико-археологічні нариси) — Житомир: ФОП Євенюк О.О, 2017
3. Коваль, Алла Петрівна. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль; Либідь (Київ). – Київ: Либідь, 2001. – 300
2. Олександр Тарабукін "Житомир у давнину" (історико-археологічні нариси) — Житомир: ФОП Євенюк О.О, 2017
3. Коваль, Алла Петрівна. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль; Либідь (Київ). – Київ: Либідь, 2001. – 300
4. Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1993. – 534 с.
5. Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том I. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого. 1886. с. 423.
6. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. 15. – Cz. 1: [Dopełnienia: Abablewo - Januszowo] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. – Warszawa, 1900. – 640 s.
7. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. 7. Т. 3: Акты заселений Юго-Западной России XVI-XVIII в.в / Временная комиссия для разбора древних актов, Київська археографічна комісія. – Киев: тип. имп. ун-та св. Владимира акц. о-ва Н. Т. Корчак-Новицкого, 1905.
8.Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев, 1888. — Т. І.
13. Листування Павла Жолтовського. / Упорядник Інна Тарасенко. – Київ, 2012. – 188 с. (Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України)
14. Ярмошик, І. І. Історичне краєзнавство Східної Волині в контексті української історіографії / І. І. Ярмошик. - С .96-102. - Бібліогр. в кінці ст. Кл.слова: історико-краєзнавчі дослідження, краєзнавчий рух на Житомирщині, етнографічні дослідження
15. Серія книг «Реабілітовані історією. Житомирська область» – Житомир: "Полісся", 2009-2016 рр.
7. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Ч. 7. Т. 3: Акты заселений Юго-Западной России XVI-XVIII в.в / Временная комиссия для разбора древних актов, Київська археографічна комісія. – Киев: тип. имп. ун-та св. Владимира акц. о-ва Н. Т. Корчак-Новицкого, 1905.
8.Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев, 1888. — Т. І.
9. Переверзев, Н. В.. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии / Сост. секр. Волын. епарх. архиерея свящ. Н.В. Переверзев. - Житомир: Волын. Владимиро-Васильев. братство, 1914. - [2], 446 с.
10. Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. – Житомир: Волынская губернская типография. – 1906. – 222 с
11. Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная комиссия. – Житомир, 1923. – 190 с.
12. Довідник «Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 року» — Житомир: Волинь, 200710. Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. – Житомир: Волынская губернская типография. – 1906. – 222 с
11. Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная комиссия. – Житомир, 1923. – 190 с.
13. Листування Павла Жолтовського. / Упорядник Інна Тарасенко. – Київ, 2012. – 188 с. (Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України)
14. Ярмошик, І. І. Історичне краєзнавство Східної Волині в контексті української історіографії / І. І. Ярмошик. - С .96-102. - Бібліогр. в кінці ст. Кл.слова: історико-краєзнавчі дослідження, краєзнавчий рух на Житомирщині, етнографічні дослідження
15. Серія книг «Реабілітовані історією. Житомирська область» – Житомир: "Полісся", 2009-2016 рр.
16. ЦАМО, Фонд: 3465, Опис: 1, Справа: 252а
17. Скороход В.Г. Село Барашівка. Спроба дослідницької роботи. – Житомир, 1928. – 60 с.
18. Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Історико-географічний словник Житомирщини, Житомир, 2002.
19. М. Ю. Костриця, Н. С. Костриця. Природа і матеріальна культура Житомирщини [Текст] : посіб. з етнограф. краєзнавства / Житомирське науково-краєзнавче Товариство дослідників Волині, Житомирський ін-т післядипломної педагогічної освіти. - Житомир : М.А.К., 1999. - 240 с.
17. Скороход В.Г. Село Барашівка. Спроба дослідницької роботи. – Житомир, 1928. – 60 с.
18. Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Історико-географічний словник Житомирщини, Житомир, 2002.
19. М. Ю. Костриця, Н. С. Костриця. Природа і матеріальна культура Житомирщини [Текст] : посіб. з етнограф. краєзнавства / Житомирське науково-краєзнавче Товариство дослідників Волині, Житомирський ін-т післядипломної педагогічної освіти. - Житомир : М.А.К., 1999. - 240 с.
