Мікрорайони Житомира: Крошня

Житомирянам добре відомий північний мікрорайон міста під назвою Крошня. Він утворився внаслідок приєднання до Житомира смт. Крошня у березні 1971 року.

Сучасні археологічні дослідження на берегах річки Крошенки 1982—2008 років на чолі з І.І. Ярмошником, а пізніше — О.О. Тарабукіним, дослідили в урочищі Видумка місце розташування давньоруського поселення (неподалік автодрому по пров. Спортивний). Також було виявлено рештки знарядь і посуду доби неоліту, енеоліту, бронзової доби та ранні скіфські поселення.

Документальна згадка про поселення в описах Київського воєводства бл. 1440—1498 років, де йдеться про те, що до житомирського замку сплачували подимщину (податок з двору) жителі прилеглих сіл, серед яких зустрічаємо фільварок Крошня (пол. Krosznia). Троє місцевих селян-данників сплачували податок медом, а двадцять вільних селян платили подимщину за користування замковою орною землею. Не підлягали оподаткуванню лише четверо замкових ловчих та п'ятеро слуг. 

Наступна документальна згадка про село припадає на 22 травня 1506 року, коли польський король Олександр Ягеллончик віддав за «вислугу» Крошню у володіння зем’янину (боярину) Івашку Вороні (пол. Iwaszko Woronicz). Вислугами називались маєтки чи великі земельні ділянки, подаровані королем за добру військову службу, які могли передаватись у спадок. Завдяки цьому праву, село згодом успадкує Грицько Івашкович Воронич (пол. Hryćko Woronicz), у власності якого під час Люстрації 1545 року також значились села Шумськ та Троянів, за які боярин мав утримувати дві городні житомирського замку. В документах йшлося також про те, що раніше від Крошні до замку відправлялось дванадцять слуг, а після Петроковського сейму, що дозволяв шляхті та міщанам звільнятись від участі в ремонті замку, Грицько одразу перестав направляти робітників. Окрім того, він залишав зібрані податки за користування бобровими гонами собі. На 1552 рік з селища сплачували податки медом троє данників, а четверо вільних селян давали діжки на житомирські замкові церкви (св. Миколая та св. Пречистої), а також боярину за нерухоме майно. 

У записах 1595 року Крошня вже у володінні сина та племінниці Грицька — Олександра Воронича і Ганни Юріївни Сокор (дів. прізвище Воронянка). Та вже в листопаді 1598 відбувся розподіл маєтків між ними. Загалом пан Олександр часто фігурував в судових тяганинах з сусідами через розбійні напади. Проте, на його рахунку були й добрі вчинки — він віддав частину Троянівської землі (територія сучасного Тригір’я) місту Житомиру під будівництво православної церкви та монастиря.

По смерті Воронича 1611 року, крошенський маєток успадкує його старший син Василь. Проте, він лиш на два роки пережив свого батька. 1640 року король Владислав IV Ваза своєю грамотою підтвердить київському скарбнику Данилу-Юрію Васильовичу Вороничу право володіння селищем.

Національно-визвольна війна не оминула і Крошні. Так, у липні 1648 року житомирські міщани, прихильники Богдана Хмельницького, спалили садибу Воронича та побили його слугу.

Та Крошня не завжди належала Вороничам. Так, у Подимному реєстрі 1754 року село значиться у володінні житомирських монахів-єзуїтів, які прибули до Житомира 1724 року за сприяння київського єпископа Яна-Самуеля Ожга. Того ж року каштелян київський  Казимір-Станіслав Стецький гербу Радван заснував для них комплекс Єзуїтської Юридики, до якого увійшли монастир, дерев’яний костел, а також 3-класна школа. Щоб отримати 80 тисяч злотих на будівництво, пан Стецький заставив село Крошню Острозькому єзуїтському колеґіуму. 

Пізніше Крошня відійшла до кухмістра великого коронного Адама Мацейовича Понинського гербу Лодья (пол. Adam Poniński). На 1775 рік село у кількості 50-ти димів здавалось в оренду Ігнацію-Францишеку Оссолінському герба Торір (пол. Ignacy Franciszek Ossoliński). У 1784 році Оссолінський помирає, а вже наступного року пан Понинський оголосив про своє банкрутство. В 1789 році власником Крошні вказаний житомирський земський суддя Адам Букар (пол. Adam z Juncza Bukar), якому також належали землі Янушпільського ключа (містечко Янушпіль, Бураки, Лемеші, Андріяшівка, Мартинівка).

Під час Другого поділу Речі Посполитої землі Житомирського повіту відійшли Російській імперії.

За Ревізією 1811 року частина Крошні належала поміщику Феліксу Рихлінському.

Згідно переліку заводів 1832 року, на Крошні розміщувалась рудня шинного заліза, що належала пану Ф. Урбановському. Така ж рудня була в нього і в Березівці Житомирського району. Щоправда, вже 1835 року землі Урбановського були розділені поміж кредиторами. 

У 1858 році землевласником Крошні зазначений пан Федір Кулішевський. Згодом землі перейдуть бездітній вдові, майорші Елеонорі (Леонорі) Феліксівні Кулішевській з Рихлінських (пол. Eleonora Kuliszewska z Rychlińskih). Частина села належала штабс-капітану Мечиславу Геронімовичу Рихлінському. Також при селі значився хутір Крошенка Вікентія Войцеховича Радліцького, що розташовувався поблизу річки. 

Загалом у середині XIX століття крошенські землі були розділені між такими землевласниками: Ф.Р. Каменський, вдова Є.Ф. Козловська з Рихлінських, вдова Л.Ф. Кулішевська з Рихлінських, вдова Л.Ф. Міллер з Рихлінських, В.І. Журавлевич та П.І. Козловська-Ружицька. 

У 1870-х роках на південно-західних землях Крошні оселяються родини чеських емігрантів та засновують колонію Чешська Крошня. У переважній більшості нові поселенці займались хмелярством.

В 1882 році на Крошні було знайдено скарб — польські срібні монети XI—XVII ст. А в 1887 році поміщик Рихлінський знайшов кам'яну сокиру неподалік урочища Церковщина. 

План парафіяльної школи

Станом на 1888 рік церковний прихід Крошні було приписано до старої дерев’яної церкви Воздвиження чесного та животворчого Хреста Господнього, яка розміщувалась в Житомирі поблизу базару. Оскільки селянам доводилось долати майже трикілометрову відстань, виникла необхідність започаткувати церкву на Крошні.

У березні 1889 року коштом чеської общини та благодійників побудовано парафіяльну школу, споруджену на землях, придбаних у Андрія Олександровича Аршенєвського. 

Сучасне фото будинку парафіяльної
школи (пізніше ЖЗОШ № 16)

22 грудня 1891 року при школі було освячено православну церкву святих мучеників чеських князя В’ячеслава та княгині Людмили. Велика княгиня Олександра Петрівна Романова (Преподобна Анастасія Київська) подарувала церкві ікону Пресвятої Богородиці, а граф Ігнат’єв — ікону Спасителя. Окрім цього, надійшли пожертви від Житомирського собору, Києво-Печерської лаври, Флоровського монастиря, а також місцевих благодійників. У Житомирському архіві на зберіганні досі є книги метричних записів церкви св. Вацлава та Людмили впродовж 1899-1919 років. Престольне свято припадало на 28 вересня — у день св. Вацлава. 
Школу відвідували близько ста місцевих учнів, тому в 1893 році двокласна церковно-приходська школа зайняла нову двоповерхову кам’яну будівлю поруч. 

А 1912 року неподалік школи було закладено фундамент нової церкви Господа Ісуса Сладчайшого. 

Станом на 1906 рік у Крошні Селянській (Українській також) налічувалось 96 дворів, де проживало 429 чоловік, у Крошні-Чеській — 102 двори, 654 чоловіки, на фермі Крошенка — 2 двори, 10 чоловік.

На початку XX ст. значною частиною земель володів депутат дворянських зборів, відставний підполковник Андрій Олександрович Аршенєвський, що приїхав з родиною зі Смоленської губернії. У 1892 році Андрія Олександровича та його сина Миколу було внесено до Списку дворян Волинської губернії. Також Аршенєвський володів цегельним заводом (в районі сучасних вул. Лугова та вул. Б. Хмельницького) та паровим млином, відкритим 1904 року. Частину власної землі виділив під будівництво костелу св. Вацлава 1908 року, надав каміння під фундамент церковно-парафіяльної школи. Його садиба частково дійшла до наших часів, в приміщеннях якої розміщені виробничі майстерні Житомирського агроекологічного коледжу. У кращому вигляді зберігся доходний дім, в якому з 1945 року працювала дитяча бібліотека (наразі юнацька).

Костел св. Вацлава в с. Крошня. Фото з архіву парафії. 

На правому березі річки Крошенка австрійський колоніст, селянин Ігнацій Йосипович Альбрехт разом із синами Фрідріхом та Карлом 1903 року відкриває паровий пивоварний завод «Волинь» та трактир при ньому. До наших днів збереглась будівля заводоуправління на Крошні, що являється пам'яткою місцевого значення. Станом на 1906 рік на заводі працювало 28 робітників, а річна сума продуктивності складала 50600 рублів. А вже в 1915 році робітників було 74, річна сума — 90000 рублів. 

Згодом Альбрехти відкривають власний трактир в містечку Кодня та пивну лавку в колонії Стара Буда.  

Пивоварний завод «Волинь» 

Загалом на 1913 рік у селі працювало шість бакалійних лавок, одна ковбасна, трактир, два млина (паровий Андрія Аршенєвського та дизель-моторний Володимира Генфеля), цегельний та пивоварний заводи. Тривало будівництво нового храму. 

Найбільшими землевласниками у цей період значились: відставний підполковник Андрій Олександрович Аршенєвський (983 дес.), селяни Емануїл та Анастасія Малі (129 дес.), купчиха Генрієта Карловна Арндт (128,5 дес.), дворянка Марія Іванівна Беленіцина (80 дес.), граф Максиміліан Євстафійович Нірод (71,5 дес.).

Зі встановленням Радянської влади у переписі 1923 року на Крошні Чешській значилось 340 дворів, 1733 жителя, а на Крошні Російській (колишній Українській) - 118 дворів, 880 жителів.

Землі та усе майно одразу ж були націоналізовані. Ігнацій Альбрехт залишився на заводі головним пивоваром, ще й отримував найбільшу в місті Житомирі платню — 100 тисяч рублів.

З 1928 року у будівлі пивзаводу розташувалась новоутворена садово-городня профшкола, що дала початок агроекологічному коледжу. За два роки її переміщено до колишнього маєтку Аршенєвського та реорганізовано у Крошенський садово-городній технікум.

Будівля колишнього маєтку А. Аршенєвского.
Ліворуч - фото 1928 р., праворуч - 2016 р. 

На території пивзаводу відкрито завод «Плодоовоч», що згодом отримає назву «Житомирський консервний завод». У 1940 році під час досліджень свердловини на території заводу членами Академії наук УССР було виявлено великий вміст радону (160 еман). 

Будівля хмелесушарні Вацлава Малі. 2018 р.

А хмелесушарня родини Малі за Радяської влади була переспеціалізована в управління колгоспом ім. Калініна.

У цей же період за залізничною колією формується поселення Нова Крошня.

Під час Другої світової війни Крошню двічі визволяли від німецької окупації: 11 листопада 1943 року та 31 грудня 1943 року. Вперше Крошню було звільнено в Київську наступальну операцію силами 1-го Українського фронту. Під час Київської оборонної операції, 18 листопада 1943 року частини 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії 1-го гвардійського кавалерійського корпусу отримали наказ командира зайняти Крошню Чеську, Нову Крошню та Крошенку для оборони міста. Надвечір противник прорвав оборону зі східної околиці, зайнявши залізничну станцію. Всю ніч йшов важкий бій, а під ранок 19 листопада командир 2 гв. КД віддав наказ відступити з Житомира в район села Вереси двома маршрутами: через Крошню Українську та Крошню Нову. 

Остаточно Крошня звільнена від німецьких частин в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. 

У стінах колишньої садиби Аршенєвських тимчасово розмістився військово-польовий госпіталь, в якому 6 січня 1944 року помер молодший сержант Ларін М.В., що був похований неподалік будівлі. У 1961 році на його могилі встановлено гранітний обеліск. Поблизу старого кладовища (тепер вул. Северина Наливайка) утворено братську могилу 14 полеглих в боях за Житомир воїнів, над якою у 1985 році встановлено триметровий скульптурний портрет п'яти воїнів (скульптор Бірюк П.М., архітектор Васильченко К.Н). Серед похованих тут 12 чоловік служили в 2-й гвардійській кавалерійській дивізії та загинули під час оборонних боїв 19 листопада 1943 року; 1 чоловік — із 304-ї стрілецької дивізії, загинув 31 грудня 1943 року; 1 полеглий — радіо-телеграфіст батареї управління дивізії, вбитий 2 січня 1944 року. Ще одна братська могила розташована на території Ново-Українського кладовища (сучасна вул. Звягельська), де поховано 11 солдат. 

Указом Президії Верховної Ради УССР в 1946 році Крошню Українську перейменовано у Крошню, а Крошня Чеська — в Крошю Другу.
В 1948 році в приміщенні костелу влаштовано клуб, а згодом — бібліотеку. А починаючи з 1960 року тут створено Житомирський харчокомбінат.  

У 1958 році Крошня, Крошня  Друга та Нова Крошня об’єднані у єдине селище міського типу Крошня. А з приєднанням смт до міської смуги, ТТУ запустило у 1973 році тролейбусний маршрут № 4, а в 1982 році — маршрути № 11 та 12. На місці старих садків почали виростати багатоповерхові будинки новоствореного мікрорайону. Крошнянська середня школа стала Житомирською середньою школою № 16, а 1979 року зайняла нову триповерхову будівлю. А 1992 року поруч постала ЗОШ № 28.

В 2002 році римо-католицькій парафії св. Вацлава повернено будівлю костелу. Того ж року поновлено Святі Меси.

Храми Крошні: ліворуч - костел Св. Вацлава, праворуч - Свято-Покровська церква

У наш час тихий, «спальний» мікрорайон продовжує розвиватись — будуються нові багатоповерхівки, закладено парк відпочинку, відновлено старий костел, з’являються нові промислові об'єкти. Наступного разу, шановний читачу, під час візиту до Крошні, згадайте і Ви про її цікавий і не простий шлях, довжиною у століття.

©Анастасія Новожилова, 2017 р.

Використані джерела:

1. Довідник «Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 року» — Житомир: Волинь, 2007

2. Олександр Тарабукін "Житомир у давнину" (історико-археологічні нариси) — Житомир: ФОП Євенюк О.О, 2017

3. Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Литовская Метрика. Knyga Nr. 3: (1440–1498); Užrašymų knyga 3 / Lietuvos istorijos institutas; [parengė Lina Anužytė, Algirdas Baliulis]. – Vilnius: Žara, 1998 (Kaunas: Aušra)

4. Архив Юго-Западной России. Часть 3. Том 4. 1914. Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого, акт CLXXXII.

5. Архив Юго-Западной России. Часть 7. Том 2. 1890. Акты о заселении юго-западной России, акт VII.

6. Архив Юго-Западной России. Часть 7. Том 1. 1886. Акты о заселении юго-западной России, акт L

7. В.М. Кравченко. Литовська метрика. Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року. — К, 2005

8. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.).— S. 529.

9. Jan Marek Giżycki. Bazylianie we Włodzimierzu i Tryhórach. — Kraków, 1912

10. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. — 272 с.

11. Список фабрикантам и заводчикам Российской империи 1832 года — СПб. 1833. — с. 139

12. Własność ziemska на Ukrainie 1860 Baza. Institute of History of the Polish Academy of Sciences. — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk

13. Антонович В. Б.  Археологическая карта Волынской губернии: научное издание, — : М. :тип.  Г. Лисснера и А. Гешеля — 1900. 

14. Мокрицький В., Сніжко С. Перша школа на Крошні: 110 років історії. (Від церковно-парафіяльної до міської загальноосвітньої № 16) / Серія “Пам’ятки рідного міста”. — Кн. 7. — Житомир: Волинь, 1999. — 154-157 с.

15. Волынские епархиальные ведомости: Еженед. журнал. 1892, № 8

16. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии / Сост. секр. Волын. епарх. архиерея свящ. Н.В. Переверзев. - Житомир : Волын. Владимиро-Васильев. братство, 1914. - [2], 446 с.

17. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.

18.Житомир. Підручна книга з краєзнавства. М. Костриця, Р. Кондратюк Ж.: Косенко, 2007 р.

19. Весь Юго-Западный край : справ. и адрес. кн. по Киевской, Подольской и Волынской губерниям / Юго-Зап. отд-ние Рос. экспорт. палаты ; сост. М. В. Довнар-Запольский ; под ред. А. И. Ярошевича. — Киев : Изд. Т-ва Фиш и Вольсов, 1913
20. Переверзев К.В. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии. - Почаев,1888

21. Пам'ятки Житомира: енциклопедія: пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва / за заг. ред. Г. Мокрицького. — Житомир: Волинь, 2009. — 243 с. : фотоілюстр., схеми. — (Енциклопедія Житомира ; т. 2, кн. 1).

22. Довідник «Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 року» — Житомир: Волинь, 2007

23.  Г. Махорін. Історія транспорту в Житомирі —Житомир: видавець О. Євенюк, 2015
24. Шпиталенко Г. Господарська діяльність чеських колоністів Волині (друга половина XIX - початок XX ст.).
25. ЦАМО, Фонд 3533  Опись 1 Дело 38

26. Фото з https://zhatk.zt.ua

27. Мапа з http://freemap.com.ua

28. Фото з https://kzd.org.ua/