Наприкінці 1880-х років професором Антоновичем поблизу Вчорайшого було досліджено два курганні могильника. Перший розміщувався в урочищі Монастирище у яру під назвою "Кулишівка" на південній стороні ріки Верховенки (притока Роставиці) та складався з 130 курганів. Другий могильник був частково зайнятий католицьким та православним кладовищем, частково дорогою на Паволоч та нараховував більш ніж 150 кургани з яких вціліли лиш 20. Загалом археологи дослідили 16 могил. У першому похованні серед людських скелетів було знайдено срібні, бронзові та мідні прикраси, скляні бусини, глиняні черепки. В курганах другого могильника виявлено більш вишукані прикраси, взуття з подвійної тонкої шкіри.
В жовтні 1929 року під час археологічної розвідки Т.М. Мовчанівського до давньоуського городища в селі Вчорайше було виявлено пам'ятки, що належали до XII століття. Розташовувалось воно на лівому березі ріки, біля церкви, зайняте будівлею лікарні та садами. Площею близько 1,6 га, за формою — неправильне коло. Вищезгадані курганні могильники на той час вже були розорені.
Урочище Вчерашнє (польськ. Wźeraźne) згадане 1571 року в описі походу коронного гетьмана Юрія Язловецького на Черкащину проти татар, що вертались з Кримського походу на Москву.
Землі Паволоцької волості належали родині Олізар-Волчкевич і перейшли у посагу Марії Олізарівни до київського земського писаря Дмитра Федоровича Єльця (полськ. Dymitr Jelec h. Leliwa). У 1588 році він продає ці маєтки племіннику дружини — князю Миколаю Остафійовичу Ружинському (польськ. Mikołaj Narymuntowicz-Rożyński). Миколай близько року до того був гетьманом низовим війська Запорозького і з обранням нового гетьмана оселяється в маєтку Щербів (що отримав назву Новий Ружин). Помер 1792 року і оскільки не мав нащадків у шлюбі, Новий Ружин та Паволоч переходять до його брата Кирика Ружинського. В минулому Кирик Остафійович був отаманом Запорізьким, проте перейшов на сторону Станіслава Жолкєвського, став завзятим ворогом козацтва та отримав від короля за бойові заслуги маєток Котельню.
 |
| Герб родини Ружинських |
В документах 1609 року зазначалось, що декілька підданих Олександра Воронича втекли до села Вчорайшого (польськ. Wczorajsze) князя Романа Кириловича książę Roman Kirykowicz Narymuntowicz-Rożyński herbu własnego), що був «гетьманом» військ Лжедмітрія II. Єдиний син з-поміж чотирьох дітей, князя Кирика Остафійовича. До Романа перейшли успадковані його батьком маєтки Миколая Ружинського. Помер Роман від хвороби 1610 року (в 35-річному віці).
У 1613 році, вдова Софія Ружинська взяла шлюб із віленським каштеляном Ярошем (Єронімом) Ходкевичем гербу Гриф, та 1617 року знову овдовіла. В домі Софії перебував на вихованні двоюрідний брат Самійло Лащ гербу Правдич (польськ. Samuel Łaszcz Tuczapski h. Prawdzic). З огляду на відсутність прямих нащадків сестри, він зажадав стати спадкоємцем маєтків Ружинських. Отримавши відмову, 23 лютого 1630 року Лащ зібрав озброєний загін до Паволочі і силою заволодів маєтками Вчорайше, Котельня, Новий Ружин, а в березні 1631 року ще й Паволоччю.
У вересні 1634 пані Ходкевич в суді передала права на свою власність підканцлеру коронному Томашу Замойському гербу Єліта (польськ. Tomasz Zamoyski herbu Jelita). На початку 1635 року Самійло Лащ погодився за певну винагороду від Замойського та Ходкевич не виставляти своїх претензій на Ружинські землі. Того ж року, власником села зазначався єдиний син Томаша Ян Собіпан Замойський, який скаржився на набіги сусідів. Окрім нього, від шлюбу Томаша з Катериною Олександрівною Острозькою були дві доньки — Ґризельда Вишневецька та Йоанна-Барбара Концепольська. Помер Томаш Замойський 1638 року.
 |
| Герб родини Концепольських |
Вчорайше в складі Ружинського ключа відійшло до роду Концепольських гербу Побог через шлюб 1642 року Йоанни-Барбари з сандомирським воєводою князем Олександром Концепольським (польськ. Aleksander Koniecpolski h. Pobóg). Її обранець був єдиною
дитиною Станіслава від шлюбу з Христиною Любомирською, успадкував Броди, Підгірці, а також палац у Варшаві. У шлюбі в них народилось двоє синів — Самуель та Станіслав-Ян.
У період Національно-визвольної війни, в 1648 році каральні загони князя Яреми Вишневецького під час відступу з Лівобережжя намагались придушити повстання, нещадно громили села, серед яких опинилось Вчорайше. За наказом Богдана Хмельницького, полковник Максим Кривонос за підтримки місцевих міщан та селян, змусив противника відступити з території Житомирщини.
Пан Концепольский був учасником воєн проти козацтва, також відомий, як особистий ворог Хмельницького.
Його син та спадкоємець Вчорайшого Станіслав-Ян Концепольський одружився з донькою великого коронного гетьмана Євгенією-Катериною Дмитрівною Вишневецькою. Проте, вони не мали нащадків.
 |
| Портрет Яна-Олександра Концепольського |
У 1682 році пан Концепольський помирає і величезний маєток відходять кузену його батька — дідичу Тернополя Яну-Олександру (польськ. Jan Aleksander Koniecpolski h. Pobóg).
В цей час, відомий в історії як період Великої Руїни, за даними Люстрації димів 1683 року у містечку Вчорайше та в прилеглих до нього селах не було ні жителів, ні вцілілих дворів.
В грудні 1719 року помирає Ян-Олександр. Оскільки в шлюбі з Ельжбетою-Февронією Бейдо-Жевуською гербу Кривда не було нащадків, рід Концепольських згас. Вчорайше відійшло до внуків його кузена Станіслава-Кароля — до Олександра та Францишека Валевських, синів Францишека та Маріанни з Концепольських. Через великі борги вони були змушені продати успадковані маєтки Олександру Валевському, який у 1723 році поступився землями князеві Єжи-Олександру (Павлу) Олександровичу Любомирському (польськ. Jerzy Aleksander Lubomirski h. Szreniawa bez Krzyża).
Родина Любомирських сприяла залюдненню села та волості в цілому. Так, у 1727 році в Вчорайшому вже налічувалось 85 дворів. Того ж року постала трьохкупольна церква святого Михаїла.
По смерті Єжи-Олександра та його безпотомного старшого сина, в середині XVIII століття маєток переходить молодшому Станіславу.
Та вже в 1770 році Станіслав Любомирський продає маєток Вчорайше. Новим власником став житомирський староста (з 1791 року), граф Ян-Каєтан Ілінський герба Лис (польськ. Jan Kajetan Benedykt Iliński z Ilińska h. Lis), син Казиміра та Анни з Сущевичів. Від батька успадкував маєток Романів.
1772 року коштом прихожан на місці старої церкви постала нова. При будівництві в фундамент закладено древні кам’яні хрести з кладовища на околиці містечка.
Після Другого поділу Речі Посполитої, у 1793 році Вчорайше відходить до земель Російської імперії.
Вже у 1794 році граф Ілінський продає село пану Каспару Івановському (польськ. Kacper Iwanowski h. Rogala). Завдяки його старанням у 1818 році Вчорайше отримало статус містечка. З цього часу почали заселятись євреї.
У 1835 році освячено мурований костел Різдва Христового, що належав до Сквирського деканату. Хоч офіційно дозвіл на будівництво отриманий лиш 1842 року.
 |
| Герб родини Понятовських |
Наступним землевласником став син Каспара Діонісій (польськ. Dionizy Iwanowski h. Rogala). У шлюбі з Феліцією Залеською
мали четверо доньок: Діонісію Понятовську, Марію Раковську, Констанцію Бейдо-Жевуську та Юзефу Орловську.
Вчорайше відійшло до Діонісії (польськ. Dioniza Poniatowska h. Ciołek), дружини Даріуша Понятовського.
В 1860-х роках в Вчорайшому діяв пивоварний завод, в оренді у місцевого єврея. Також євреї організували для себе лікарню на 74 ліжка. Загалом в містечку проживало 1804 жителя.
Померла пані 1868 року, лише на рік переживши свого чоловіка. Оскільки вони не мали дітей, землі перейшли до Констанції Діонісівни, дружини графа Ернеста Адамовича Бейдо-Жевуського гербу Кривда (польськ. Ernest Beydo-Rzewuski h. Krzywda), молодшого брата відомої Евеліни Ганської.
Новим власником містечка став племінник Констанції Жевуської Адам Олександрович Орловський гербу Левіла (Adam Orłowski h. Lubicz).
У 1878 році маєток взяв в оренду маршалок шляхти (предводитель дворянства) Бердичівського повіту Фелікс Францович Меленевський разом із дружиною Ернестиною (донькою Констанції та Ернеста Жевуських). Та вже за рік пані Меленевська (польськ. Ernestyna Meleniewskia) викупає землі в свого кузена. У травні 1908 року в Києві помирає Фелікс Францович, а в липні того ж року в французькому місті Єр вмерла пані Меленевська, де й похована. За два роки помер їхній син Францишек. Донька Марія-Аліна на той час була заміжня за бароном Марі-Анрі-Станісласом де Блоне (Marie Henry Stanislas de Blonay).
 |
| План економії Терещенків |
На зламі століть у містечку Вчорайше знаходилась так звана економія — господарство, що входило до Андрушівського маєтку відомого цукрозаводчика Ніколи Артемійовича Терещенко. Згодом маєток успадкував його молодший син Олександр.
У 1913 році в містечку були: костел, церква, синагога, міщанська управа, аптека. Окрім того, працювало три бакалійні магазини, винна лавка, галантерейний магазин, два магазини з залізо-скобяними товарами, шкіряні товари та шість мануфактур. Ярмарки проводились
по четвергам раз на два тижні.
З 1919 року по березень 1921 у місцевій школі викладав українську мову та літературу поет М.Т. Рильский.
Анастасія Новожилова, 2019 р.
Використані джерела:
Антонович В.Б. Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян : с 7 пл. и 47 политипажами / [соч.] В. Б. Антоновича. – Санкт-Петербург: Тип. И. Н. Скороходова, 1893. – [3], 78 с., [7] л. ил. : рис. – (Материалы по археологии России / Императ. Археол. Комис. ; № 11)
Павленко Л. В., Павленко С. В. Бердичівський державний історико-культурний заповідник у другій половині 20-х — на початку 30-х рр. ХХ ст.: археологічний аспект діяльності
Herby rycerstwa polskiego. Przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584. Wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego – Kraków: 1858
NIESIECKI K. Korona polska przy złotej wolności starożytnemi [...] klejnotami [...] ozdobiona, t. 3, Lwów 1740
Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – W., 1895.
Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1993. – 534 с.
Архив Юго-Западной России: Часть 6. Том I. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого. 1876. с. 556.
Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. – Ч. 7. – Т. І: Акты о заселении Юго-Западной России. – К., 1886. – 746 с.
Adam Boniecki. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 т. 11 – W., 1907
Adam Boniecki. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 т. 5 – W., 1840
Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. — 432 с.
Офірний реєстр Київського воєводства 1789 р. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2018. — 394 с.
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. 13: [Warmbrun - Worowo] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. – Warszawa, 1893. – 960 s.
Статистический временник Российской империи Сер. I / изд. Центр. стат. комитета М-ва внутр. дел. – Санкт-Петербург : Тип. К. Вульфа, 1866.
РГІА. Ф. 577 оп. 14 спр. 1768 - Дело Понятовской Д.Д. Киевской губернии Сквирского уезда местечка Вчерайшего. 8 марта 1865 г. - 12 января 1872 г.
Похилевич, Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / собрал Л. Похилевич. – Киев: В тип. Киево-Печер. лавры, 1864. – [2], V, 763 c
ЦДІАК Ф. 487 Київська об’єднана палата кримінального та цивільного суду, м. Київ Оп. 12 Кріпосний і явочні столи Спр. 1385
ЦДІАК Ф. 442 Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора, м. Київ Оп. 829 Спр. 105
Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T.10 Warszawa. 1913
Описание имений, принадлежащих Н.А.Терещенко. – К., 1900.
Весь Юго-Западный край : справ. и адрес. кн. по Киевской, Подольской и Волынской губерниям / Юго-Зап. отд-ние Рос. экспорт. палаты ; сост. М. В. Довнар-Запольский ; под ред. А. И. Ярошевича. — Киев : Изд. Т-ва Фиш и Вольсов, 1913
Антонович В.Б. Древности Юго-Западного края. Раскопки в стране древлян : с 7 пл. и 47 политипажами / [соч.] В. Б. Антоновича. – Санкт-Петербург: Тип. И. Н. Скороходова, 1893. – [3], 78 с., [7] л. ил. : рис. – (Материалы по археологии России / Императ. Археол. Комис. ; № 11)
Павленко Л. В., Павленко С. В. Бердичівський державний історико-культурний заповідник у другій половині 20-х — на початку 30-х рр. ХХ ст.: археологічний аспект діяльності
Herby rycerstwa polskiego. Przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584. Wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego – Kraków: 1858
NIESIECKI K. Korona polska przy złotej wolności starożytnemi [...] klejnotami [...] ozdobiona, t. 3, Lwów 1740
Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – W., 1895.
Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1993. – 534 с.
Архив Юго-Западной России: Часть 6. Том I. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого. 1876. с. 556.
Архив Юго-западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. – Ч. 7. – Т. І: Акты о заселении Юго-Западной России. – К., 1886. – 746 с.
Adam Boniecki. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 т. 11 – W., 1907
Adam Boniecki. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 т. 5 – W., 1840
Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. — 432 с.
Офірний реєстр Київського воєводства 1789 р. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2018. — 394 с.
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. 13: [Warmbrun - Worowo] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. – Warszawa, 1893. – 960 s.
Статистический временник Российской империи Сер. I / изд. Центр. стат. комитета М-ва внутр. дел. – Санкт-Петербург : Тип. К. Вульфа, 1866.
РГІА. Ф. 577 оп. 14 спр. 1768 - Дело Понятовской Д.Д. Киевской губернии Сквирского уезда местечка Вчерайшего. 8 марта 1865 г. - 12 января 1872 г.
Похилевич, Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / собрал Л. Похилевич. – Киев: В тип. Киево-Печер. лавры, 1864. – [2], V, 763 c
ЦДІАК Ф. 487 Київська об’єднана палата кримінального та цивільного суду, м. Київ Оп. 12 Кріпосний і явочні столи Спр. 1385
ЦДІАК Ф. 442 Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора, м. Київ Оп. 829 Спр. 105
Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T.10 Warszawa. 1913
Описание имений, принадлежащих Н.А.Терещенко. – К., 1900.
Весь Юго-Западный край : справ. и адрес. кн. по Киевской, Подольской и Волынской губерниям / Юго-Зап. отд-ние Рос. экспорт. палаты ; сост. М. В. Довнар-Запольский ; под ред. А. И. Ярошевича. — Киев : Изд. Т-ва Фиш и Вольсов, 1913