Село Городище Житомирського району

Під час археологічного дослідження села Городище в районі басейну річки Коденки 1973 року, Михайло Петрович Кучера обстежив давньоруське  поселення неподалік кладовища, загальною площею 1 га. На розкопках було виявлено рештки кераміки XII—XIII ст. та доби пізнього середньовіччя. 

За часів Київської Русі це поселення відоме під назвою Трибесов (польськ. Trybesow). Згадується в документах 1458 року про розмежування Тулинських земель Каленика Скіпора. 

Згодом зустрічаємо в описах Житомирського замку близько 1471 року, що земля Трибєсовщина у володінні Малафея.

18 серпня 1502 року король Польщі Олександр Ягеллончик віддає спустошене село Трибесов житомирському зем’янину Андрію Прежовському. 

У Ревізії Житомирського замку 1545 року власником села Трибесов (Трубешов також) вказаний Богдан Андрійович Прежовський (польськ. Bogdan Prezowski). Також він володів частиною села Прежів разом із Жданом, Семеном та Василем Прежовськими. 


Наприкінці XVI століття Семен Іванович Прежовський з сином Іваном постійно фігурують у судових тяганинах із сусідами. Найбільше від їх збройних набігів та грабунків потерпали Іван Сингур з Рудників, Григорій Сокор та Олександр Воронич з Троянова. 

По смерті Івана Семеновича 1606 року, землі розділили між собою його сини: Миколай, Іван та Семен. Городище (Трибешів) відійшло Миколаю (польськ. Mikołaj Prezowski). 

В Люстрації 1628 року за Семеном Прежовським було 16 димів у Городищі та Старому і Новому Пряжеві. 

В 1635 році Іван Прежовський та його дружина Магдалена з Заблоцьких подали позов у гродський уряд проти власників Городища пана Миколая Прежовського та його дружини Катерини з Мепленських.

Герб Аксак (III)
родини Аксак

Поступово, родина  Прежовських перебралась на Київщину, тому розпродали родові маєтки, більшість з яких перейшла до родини Дзіків. У березні 1645 року брацлавський хорунжий Ян Дзік продає свої маєтності Трибешів, Денеші, Татаринівку, Старий та Новий Прежов, Янківці та Карпилівку київському підстолію Михайлу Івановичу Аксаку (польськ. Michał Aksak h. wł.) та його дружині Катажині. Новий власник із заможного шляхетного роду татарского походження, мав у володінні близько 330 димів.

У 1715 році Городище було у власності Антонія-Єжи Павловича Трипольського-Дідовича герба Годзава (польськ. Antoni Jerzy Dedowicz Trypolski h. Gozdawa). Та він незабаром помер не залишивши нащадків. Тому Городище у 1728 році перейшло до нового власника. Ним став житомирский стольник Марцин Аксак герба власного (польськ. Marcyan Aksak h. wł.), син київського скарбника Казиміра та Констанції з Чолганських. Одружений з вдовою Яна-Олександра Тарновського — Катажиною Попель, з якою мав чотирьох дітей: Яна, Ґабрієла, Гелену та Кунеґунду. Помер пан Аксак 1736 року, а його вдова втретє вийшла заміж за Вавжинця Лянцкоронського. 

В 1751 році брати Ян та Ґабрієль поділили між собою батьківський спадок. Яну відійшли села Велика Татаринівка та Денеші. Городище, урочище Карпилівка, Пряжів та Янківці переходять до бездітного генерал-майора коронних військ Ґабрієля (польськ. Gabriel Aksak h. wł.) та його дружини Доміцелі з Куропатницьких (польськ. Domicela Kuropatnicka h. Nieczuja). 

З часом родина Аксак збідніла та мала великі борги перед кредиторами. Вже станом на 1775 рік село зазначено в володінні одразу у двох землевласників. З успадкованої частини за дипломатичним привілеєм вишегродський земський писар Боніфацій Леонович Модзелевський герба Тривдар (польськ. Bonifacy Modzelewski h. Trzywdar) сплачував податки з 37 димів, а белзький каштелян Якуб-Анастасій Воронич герба Павенжа (польськ. Jakub Anastazy Woronicz z Szumska h. Pawęża) сплачував з 24 димів.

Герб Ястршембець
родини Схабіцьких

У 1776 році Юзефа Аксак (польськ. Józefa Aksak) продає через борги Городище, Пряжів, Янківці та Карпилівку нурському чашнику Войцеху Схабіцькому герба Ястршембець (польськ. Wojciech Schabicki h. Jastrzębiec). В Офірному реєстрі 1789 року окрім нього власницею Городища зазначена вдова белзького каштеляна Юзефа Воронич з Дрогойовських (польськ. Józefa Woronicz hr Drohojowska). 

Пан Войцех Схабіцький мав четверо синів, з яких двоє рано померли. Городище та Янківці відійшли Антонію, а Івану — Пряжів. Теж зарано пішов із життя і син Івана. Тому в 1853 році всі землі успадковує Михайло-Нарцис Антонович Схабіцький. Але у шлюбі з Броніславою Невлінською не було нащадків і в 1855 році Схабіцький відписав маєтки рідним сестрам. Так, село Городище відійшло Вікторії-Анні-Іоанні Єзерській (польськ. Wiktoria Anna Jezierska), а Пряжів — Камілії Мяновській (польськ. Kamila Mianowska). 

Вікторія та її чоловік Генрік Карлович Єзерський проживали в його родовому маєтку Лісівщині Ушомирської волості. Від шлюбу в 1830 році мали 13 дітей, з них: Євсевія (Еузебіуша), Атаназія (Афанасія), Модеста, Соломію, Філіпіну, Емму, Барбару, Сесілію. По смерті від паралічу Михайла Схабіцького 1882 року, Модест Генріхович Єзерський успадкує село Янківці в Житомирському повіті. Разом із сином повертається до рідного села хвора на артрит Вікторія Єзерська. 

У 1884 році землі Вікторії Єзерської розпродані між декількома покупцями, а саме: міщанам Левкова Йосипу Семеновичу Врублевському, Олександру Леоновичу Капелісту, Леону Романовичу Капелісту, міщанину з Івниці Федору Івановичу Ковалевському та селянинам з Скоморох Григорію Васильовичу Озошенко, Василю Тимофійовичу Затворницькому, а також Івану Трофимовичу Комісарчуку з Вертокиївки. Згодом, частка земель з водяним млином Леона Капеліста перейшла до Федора Ковалевського.

В листопаді 1889 року в Янківцях помирає Вікторія-Анна-Іоанна Єзерська, залишивши сина Модеста та доньку Філіпіну Вельгорську. Модест Генріхович Єзерський (пол. Modest Jezierski ) 1892 року будує новий маєток в Янківцях, де проживав разом із дружиною Геленою Людвігівною Поляновською з Ліщина (вдова по Невмержицькому) та дітьми. Помер Модест Генріхович 6 травня 1901 року та був похований в Ліщині.     

У Городищі не було власної церкви, селяни входили до парафії Воскресіння Христового — сусіднього села Пряжів Коднянскої волості. У 1891 році на місцевому кладовищі постала невелика каплиця, розмірами 8,5х8,5 аршин (1 аршин=71,12 см). В 1898 році прихожанами вирішено облаштувати каплицю під церкву за рахунок прибудови в вівтарній частині. Влітку 1904 року сюди перевезли старий іконостас з  Казанського храму села Пряжів. Та вже 22 травня 1905 року було урочисто освячено та піднято на купол хреста. А в серпні придбано два малих дзвони. 1906 року церква урочисто освячена як  св. Івана Богослова.

Влітку 1904 року землевласник Олександр Капеліст скаржився на селян, які самовільно зайняли під випас його поля. Суд присудив виплатити компенсацію Капелісту. Незадоволені селяни вночі проти 27 лютого 1905 року підпалили сарай з чотирьох боків, що належав Капелісту та Ковалевському. Вогонь швидко ширився, під час пожежі вигоріла велика клуня на дві комори, два кінні мотовила, сіно та декілька тисяч пудів зерна. 

В 1906 році в селі налічувалось 72 двори, в яких проживало 413 чоловік. Найбільшим землевласником на початку століття був міщанин Федір Іванович Ковалевський. Йому належало 108 десятин землі, а також паровий млин. 

Карта 1908-1909 років

Зі встановленням Радянської влади, Городище Коднянської волості в 1923 році увійшло до складу Янківецької селищної ради Солотвинського району. У селищі нараховувалось 99 дворів, де проживало 490 жителів. 

Під час Голодомору 1932—1933 років у листопаді 1933 року Городище двічі потрапляє на "Чорну дошку" через "зрив плану картоплездачі". 

За німецької окупації 1941 року село увійшло до складу новоутвореної німецької округи Геґельвальд (нім. Hegewald) та отримало нову назву Чистий Хардінг (нім. Reinharding). В ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, 29 грудня 1943 року 7-й гвардійський танковий корпус у складі 3-ї гвардійської Танкової армії форсував р. Гуйву та наступав в напрямку Городища. 54-та гвардійська танкова бригада отримала наказ заволодіти селами Городище та Скоморохи, а також аеродромом та авіабазою поблизу. Командний пункт 30 грудня закріпився на південно-східній околиці Городища.  В ході запеклих боїв, 32 загиблих солдат захоронено в братській могилі на сільському кладовищі. Пізніше, 1948 року над похованням встановлено гранітну скульптуру скорботної матері, що стоїть із вінком. 

В 1968 році при сільському клубі утворився фольклорний колектив «Криниченька», якому в 2010 році присвоєно статус народного аматорського.

У наш час Городище - невеличке село Вертокиївської сільради, де за останніми даними проживає 212 осіб.

©Анастасія Новожилова, 2019 р.

Використані джерела:

1. Звіздецький Б.А."Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим.
2. Розов Володимир. Українські грамоти. Том 1: XIV в. і перша половина XV в. — К., 1928.
3. Акты Литовской Метрики / Собраны Ф.И.Леонтовичем. Т. 1. Вып. 2 (1499-1507). Варшава, 1897, – 259 с.
4. Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том I. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого. 1886. с. 423.
5. Архив Юго-Западной России. Часть 7. Том 2. 1890. Акты о заселении юго-западной России, акт VII.
6. Підготував В. Кравченко (2005). Литовська метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року. Київ.

7. Опись актовой книги Киевского центрального архива, означенной по списку онаго. №№ 1-8. - Киев, 1869-1871. – 351 с.
8. Zródła dziejowe. – T.XX. Polska XVI wieku pód wzgęldem geograficzno-statystycznym. – T. IX. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów – Bracław). Dział I-szy./ Opisane przez Al.Jabłonowskiego. – Warszawa: skład glówny w księgarni Gebethnera i Wolffa, 1894

9. Наталя Яковенко. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна - Київ: Критика, 2008. – 472 с.

10. Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1993. – 534 с.

11. Тарифи подимного податку, сеймикові лауди і люстрації Київського воєводства першої половини XVIII століття. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. — 432 с.
12. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. — 272 с.
13. Тариф подимного податку Житомирського повіту 1775 р. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2018. — 198 с.
14. Офірний реєстр Київського воєводства 1789 р. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2018. — 394 с.
15. Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648) / Пер. з польськ. Л. Лисенко; Наук. ред. Н. Старченко.‒ К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. ‒ 616 с.
16. Boniecki Adam Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 1, Gebethner & Wolff, Warszawa, 1899.
17. Boniecki Adam Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 9, Gebethner & Wolff, Warszawa, 1906.
18. Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1839. – Т. 2. – S. 15-17
19. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. 12: [Szlurpkiszki - Warłynka] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. – Warszawa, 1892. – 960 s.
20. Iwanowski Eustachy. Pamiątki polskie z różnych czasów przez Eu...go Heleniusza [pseud.]. T. 1  Kraków 1882. Nakładem Autora, s. 578

21. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев, 1888. — Т. І.

22. Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. – Житомир: Волынская губернская типография. – 1906. – 222 с.

23. Довідник «Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795—2006 року» — Житомир: Волинь, 2007
24. Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том I. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого. 1886. с. 423.

25. Переверзев, Н. В.. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии / Сост. секр. Волын. епарх. архиерея свящ. Н.В. Переверзев. - Житомир: Волын. Владимиро-Васильев. братство, 1914. - [2], 446 с.
26. Список землевладельцев и арендаторов Волынской губернии, во владении коих находится не менее 50 десятин земли. Житомир, 1913. 4 + 270 c.
27.  Гринёв. (1915). Памятная книжка Волынской губернии на 1915 год(російська). Житомир: Волынская Губернская типография. с. 264.
28. Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года / Волынская губернская административно-территориальная комиссия. – Житомир, 1923. – 190 с.
29. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – 752 с.
30. Журнал Волинські єпархіальні відомості: 1903 р. № 11, 1905 р. № 10, 1906 р. № 34.
31. ЦАМО РФ, ф. 315, оп. 4440, спр. 129